Захисник збірної України Максим Таловєров прокоментував свій перехід з «Плімута» в «Сток Сіті».
Максим Таловєров«Був і серйозний інтерес певних клубів»
— Чи існувала ймовірність, що ти залишишся у «Плімуті» після вильоту команди з Чемпіоншипу?
— Ніколи не знаєш, що станеться невдовзі. У мене з «Плімутом» був чинний контракт, тож ймовірність, авжеж, була.
— Чи були пропозиції від інших клубів, окрім «Сток Сіті»?
— Так, пропозиції були, був і серйозний інтерес з боку певних клубів. Думаю деякі з них я назву тобі в наступних інтерв’ю, нехай мине трохи часу.
— Чим зацікавив саме «Сток Сіті»?
— Передусім персоною головного тренера Марка Робінса, його амбіціями та тренерським штабом. Для мене було найголовніше, як тренер і клуб бачать мій розвиток, де клуб прагне виступати, куди прагнуть потрапити в найближчі сезони.
Як уже говорив раніше, взаємини з тренером дуже важливий фактор для футболіста. І без довіри, без почуття того, що тренер зацікавлений в тобі, футболісту дуже складно. Тому, я думаю, більшість футболістів звертають багато уваги на бачення тренера: чи сходяться їхні характери, чи сходяться амбіції, чи сходяться вони в баченні футболу, і вже потім ухвалюють рішення. Принаймні я зробив саме так.
«Потрапити в АПЛ — мета більшості футболістів. Вона переслідує мене або я переслідую її уже багато років»
— Чи можна зробити висновок із того, що ти залишився у Чемпіоншипі, що твоя першочергова мета на найближче майбутнє потрапити до АПЛ? Принаймні у мене складається саме таке враження.
— Дійсно, так і є, класну аналітику ти провів. Я вважаю, що потрапити до АПЛ — це мета більшості футболістів, бо це ліга номер 1. І я не можу сказати, що вона з’явилася у мене кілька місяців тому. Ця мета переслідує мене або я переслідую її, починаючи з «Динамо» (Чеські Будейовиці). І коли я в «Олімпіку» був, я завжди мріяв грати у найкращій лізі світу. Тому крок за кроком, я намагаюся ставати досвідченішим, кращим і ближчим до неї. На мене ще чекає дуже багато роботи, але я до цього готовий. І я думаю, що «Сток Сіті» є командою, яка допоможе мені наблизитися до моєї мети. Або досягнути її.
— Яка мета у «Сток Сіті» на найближчий сезон?
— Я хотів би відповісти на це питання розлого. Наприклад, у мене був виклик допомогти «Плімуту» залишитись у Чемпіоншипі. І я його прийняв. Це чудовий досвід. Думаю, якби ми цим складом і з цим тренером почали сезон, то не вилетіли би. Ми пройшли найкращу команду Англії минулого сезону в Кубку і поступилися найкращій команді країни останніх років, але я їй забив гол.
Прийшов час нових викликів — спробувати повернути «Сток Сіті» на вище місце, ніж те, де вони були останніми роками. Не все в них складалося гладко, це бачить власник, бачить менеджмент, вони заслуговують на вищі місця. У клубу чудові база та стадіон, раджу загуглити, це рівень АПЛ. Клуб прагне бути там. Я ж робитиму все можливе, щоб допомогти команді досягнути цієї мети, адже це і моя мета також.
Я не буду говорити гучних слів, що мета виграти Чемпіоншип або щось таке, тому скажу простіше: ми хочемо фінішувати вище, ніж в останні роки і не зупинятимемося в своїй роботі.
— Як оціниш ці півроку в «Плімуті»?
— Вони були дуже продуктивними та подарували мені моменти, які пам’ятатиму все життя. Вважаю, що я зробив правильний вибір і відкрив для себе Англію. Думаю, я показав себе не на всі 100%, але як для таких обставин близько до того.
— Мабуть, вплинула травма в березні?
— Так, вона дещо підкосила, але це футбол, так буває.
На жаль, у першій половині сезону команда втратила надто багато очок, пропустила дуже багато голів, що позначилося на наших шансах зберегти прописку. Якщо брати виступ «Плімута» за той період, коли команду очолив Мусліч та приєдналися ми з Ніко Катічем, ми були би в середині турнірної таблиці.
Найважливіше для мене, що в ті місяці, що я був у «Плімуті» команда була маленькою родиною, яка жила спільною мрією.
— Виходить, ти не жалкуєш, що змінив австрійську Бундеслігу та Чемпіоншип?
— Скажу більше: якщо десять разів відмотати час назад і десять разів запропонувати мені залишитися в ЛАСКу, щоб подивитися, як складатиметься моя кар’єра, я би щоразу обирав варіант піти в Чемпіоншип. Упевнений, що в Австрії я не був би настільки щасливим, яким був за цей період в «Плімуті».
— Які події найбільш пам’ятні за цей час?
— Перемога над «Вест Бромвичем» у моєму дебютному матчі і звання найкращого гравця матчу. Перемога над Ліверпулем, після якої деякі медіа також визнали мене найкращим. Забитий гол «МанСіті» на «Етіхад Стейдіум» та гідна гра там. Ми здобували очки в протистояннях з кількома командами з топ-8 Чемпіоншипа і до кінця боролися за нашу мету.
«Найскладніше в ритмі Чемпіоншипа було відновлювати тіло за 40 годин до наступного матчу»
— Як охарактеризуєш футбол у Чемпіоншипі?
— Передусім, висока інтенсивність та швидкість гри, важкі силові єдиноборства. Кожен футболіст дуже добре готовий фізично та технічно. Проти кожного нападника непросто грати і ти відчуваєш, як ростеш з кожною грою завдяки цим протистоянням. Чимало гравців з Чемпіоншипа виступають за свої збірні, це показово. Загалом, тим, хто критикує Чемпіоншип, я радив би подивитися будь-яку гру на вибір, навіть за участі андердогів та оцінити: рівень гри, а також віддачу — причому як футболістів, так і вболівальників, цю атмосферу, тут всі живуть футболом.
— Наскільки легко та швидко тобі вдалося підлаштуватися під реалії Чемпіоншипу, адже зі сторони здалося, що доволі невимушено?
— Я приєднався до команди і наступного дня в нас була гра. У мене запитали, чи готовий я? Я відповів, що готовий. Одразу зробив висновок, що у мене немає часу на адаптацію, якщо я хочу проявити себе, то маю це робити тут і зараз. Тепер я навіть дуже щасливий, що вийшло саме так. Ймовірно, інколи так на краще, коли немає багато часу на адаптацію: ти або граєш від початку, або ні.
— Що в робочому процесі змінилося особисто для тебе?
— Я й раніше в Австрії та Чехії часто грав двічі на тиждень, але оскільки тут інтенсивність та рівень футболу вищий, то, звичайно, процес є складнішим. Плюс тут більші відстані, тому дорога на виїзні матчі та назад давалася не так вже й просто. Авжеж, це не зрівняється з українськими командами, які їздять на матчі єврокубків по дванадцять годин або навіть втрачають цілу добу. Але для хлопців з «Плімуту» їздити по 6−7 годин до інших міст було досить довго і виснажливо.
Не можу сказати, що я сам важко це переносив, але в будь-якому випадку, коли гра на виїзді о 8-й вечора, ти приїжджаєш додому о 5-й ранку, і вже через два дні наступна гра, то, звичайно, це нелегко. Тому першочерговим завданням було постаратися себе так запрограмувати, щоб тіло встигало відновлюватися.
— Як у «Плімуті» було з відновленням?
— У клубі величезна кількість персоналу, і всі переймалися за кожну дрібницю, починаючи відновленням й закінчуючи всіма довколофутбольними справами. Вони робили все можливе, щоб кожен почувався чудово. Тому, я думаю, найскладніше це було відновлювати тіло іноді за 40 годин до наступної гри.
Але у будь-якому разі це класний досвід. І через кілька місяців я зрозумів, що дуже хочу продовжувати в такому ритмі, хочеться провести так повний сезон, бажано без травм та насолоджуватися футболом. Мені це подобається значно більше, аніж багато тренуватися і грати раз на тиждень.
— Розкажи про своє життя у Плімуті, наскільки було комфортно?
— Нам з дівчиною було досить комфортно. Це містечко, куди зазвичай ближче до літа студенти з’їжджаються на відпочинок. Я б назвав Плімут англійською Одесою.
Ми мали класну квартиру в гарному районі. Але насправді вільного часу було не так багато, бо дуже щильним був календар ігор, ми завжди в роботі та з думками, як відновитися до наступної гри. Ми з дівчиною могли провести вечір, повечеряти і все. Далі вона займалася своєю роботою, а я своєю і дні пролітали дуже швидко.
— Мабуть, особливими для тебе стали матчі Кубка Англії проти суперклубів АПЛ. Зараз згадуєш їх із вау-емоціями та бажання знову зіграти з подібними суперниками чи вже без особливих емоцій?
— Звичайно, це спогади, які я запам’ятаю на все життя. Це одні з найкращих матчів у моїй кар’єрі, які я однозначно поставлю до топ-3. Тому емоції від них є фантастичними досі. І бажання грати проти таких команд якнайчастіше, звичайно, збільшується.
— У матчі проти «Ліверпуля» ти протистояв Діогу Жоті, чиє життя трагічно обірвалося кількома днями раніше в автокатастрофі. Яким він тобі запам’ятався на полі?
— Якщо чесно у мене навіть немає слів, дуже важко говорити на цю тему. Просто хочеться висловити великий жаль від того, що сталося, це величезна трагедія не тільки для «Ліверпуля» та для його сім’ї, а й для всього світу футболу. Такого нікому не побажаєш. Скажу лише, що це був один із найсильніших футболістів, проти кого я грав коли-небудь. Дуже шкода, що сталося таке горе.
«Салах сказав мені, що любить грати в шахи. Також трішки поговорили з Ендо та К’єзою»
— Матч проти «МанСіті» ви хоч і програли, але багато хто писав, що ти закрив Холланда. Згоден із цим?
— Не мені судити. Наскільки я пам’ятаю, він грав близько півгодини. По-друге, він один центральний нападник, а нас було троє центральних захисників, Тому, думаю, некорректно говорити, що саме я його закрив. Він не забив гол, хоча мав шанс. Це найголовніше для нас: для захисту та воротаря. Це точно найсильніший форвард, проти якого я грав. Я думаю, він найсильніший взагалі на даний момент у футболі.
— Чув, що він є неприємним гравцем, який може застосувати на полі якісь заборонені прийому, чи правда?
— Він дуже сильний футболіст, який класно використовує свої дані, у нього є певна чуйка, де буде м’яч, куди потрібно побігти, і він дуже сильний фізично. Я не знаю чи він неприємний. Ми з ним трохи спілкувалися на полі, сміялися, говорили, що у нас схожі зачіски. У мене про нього класне враження, ніякого негативу.
— Читав твої слова про розмову із Гвардіолою після матчу. Як гадаєш, чому він підійшов саме до тебе?
— Це ще один незабутній момент. Мені також цікаво, чому він вирішив підійти саме до мене, але відчуття були неймовірні. Я навіть не чекав, і коли побачив, що він іде в моєму напрямку, щоб сказати пару слів, був вражений. Було дуже приємно поспілкуватися з таким професіоналом, як він. Я вважаю його одним із найкращих, якщо не найкращим тренером в історії футболу.
— Ти говорив, що він відзначив вашу гру в обороні загалом. А чи не сказав він щось особисто тобі, можливо, похвалив чи дав пораду?
— Так, після цього ми поспілкувалися трохи. Він сказав дещо про мою гру, похвалив і дав пораду, але я хотів би залишити його слова лише в своїй голові.
— Можливо, у цих двох матчах ти поспілкувався ще з кимось із топ-суперників?
— Так, ти знаєш, як відбувається на полі. Коли виникає пауза або комусь надають допомогу, то завжди перекинешся з кимось кількома словами. Коли я грав за ЛАСК проти «Ліверпуля», ми трохи поговорили з Салахом про те, що він любить грати у шахи. Він сказав мені це. Коли грав «Плімут» із ними, здається, ми трішки поговорили з Ендо та К’єзою.
Це завжди залежить від того, де знаходяться футболісти, доки триває пауза. І щоб не було нудно стояти, завжди перекинешся або зі своїм партнером, або із суперником. У Манчестері — теж саме. Ми встигли про щось перекинутися кількома словами з тими, хто був ближче до мене на той момент — Грілішем, Де Брюйне, а потім Холландом. Він бігав то ліворуч, то праворуч. Я запам’ятаю це на все життя, але переказувати конкретно немає що.
— Чи мінявся ти футболками з кимось із гравців «Ліверпуля» та «МанСіті»?
— Я не мінявся, але до і після гри було багато всіляких матеріалів та дописів про те, що Холланд та Максі дуже схожі профайлом та зачіскою. Тож хлопці з команди взяли футболку у Холланда та подарували мені, ніби жартома. Тож у мене є футболки моїх друзів, які грають в різних командах, ван Дейка, а тепер ще й Холланда.
Кирило Круторогов
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 5
Загрузка комментариев
